Кошиц Александр Антонович

(На украинском языке)

Видавництво ,М и с т е ц т в о‘, Київ, 

ВІД УПОРЯДНИКА

Велика Жовтнева соціалістична революція принесла розкріпачення і волю всім народам, що перебували в ярмі ненависного царського режиму. Але й після революції не зразу настало щасливе мирне життя. Ще довгий час контрреволюційно настроєні елементи не хотіли скласти зброї, намагаючись силою зупинити переможний рух народів до свободи. Тому на території колишньої російської імперії ще довго точилася внутрішня класова боротьба, яку буржуазно-націоналістичні угруповання часто намагалися замаскувати під боротьбу за національне визволення. Особливо гостра, складна ситуація створилася на Україні, де за короткий відрізок часу влада кілька разів переходила з рук в руки.
І от, в період тимчасового перебування в Києві петлюрівської Директорії, видатний український диригент і композитор Олександр Антонович Кошиць виїхав за кордон зі своїм хором і вже назад не повернувся. Отже, вся його діяльність у післяреволюційні роки, аж до самої смерті, пройшла за кордоном і тому не була висвітлена На його Батьківщині. За відсутністю достатніх матеріалів, українські музикознавці не мали змоги висловлювати про О. Кошиця конкретні думки чи присвячувати певні праці його творчості. І тому після революції про О. Кошиця в нас майже нічого не писалося. Його ім’я в Радянському Союзі згадувалося лише побіжно, а його твори  головним чином, обробки українських народних пісень при Радянській владі не друкувались. В зв'язку з цим композиторська і диригентська діяльність О. Кошиця навіть на Україні маловідома, особливо молоді та людям середнього віку.
Упорядкований нами збірник вибраних українських народних пісень в обробці О. Кошиця,— перше видання його творів у Радянському Союзі; тому це примушує нас подати про нього короткі біографічні відомості і хоч побіжно висвітлити діяльність композитора до революції та під час його перебування за кордоном.
Олександр Кошиць! Скільки хвилюючих спогадів викликає це ім’я в людей, що проживали на Україні в той час і любили його чаруюче мистецтво. Ім’я О. Кошиця набуло значної популярності в Києві ще в першому десятиріччі нашого століття, коли молодий диригент під опікою і керівництвом батька української музики — М. В. Лисенка робив перші кроки на великому шляху музичного мистецтва. А вже в другому десятиріччі слава про нього, як композитора і етнографа, а головне, як про талановитого диригента, розкотилася скрізь по Україні, а згодом і по всьому світу.
Народився Олександр Антонович Кошиць 12 вересня 1875 року (ЗО серпня ст.ст.) в сім’ї священника с. Ромашки Канівського повіту на Київщині. Коли майбутньому музикантові минуло два роки, його батько переїхав у с. Тарасівку, Звенигородського повіту на Київщині. Зворушливо, з великою любов’ю згадує О. Кошиць свої рідні місця, чудових
людей, серед яких пройшло його дитинство. Розкішна чарівна природа поклала відбиток на його харйктіер, сприяла вихованню видатного художника. Та найбільше значення для формування його таланту мало те, що з самих пелюшок малий Олександр знаходився під впливом народної музики, його мати дуже любила співати і знала багато пісень. Кохалася в співах і вся сім’я. 

Навчаючись у Київській духовній академії, Олександр Антонович одночасно керував хором академії, який він, за спогадами П. О. Козицького, «...підняв надзвичайно високо з технічного і художнього боку». Після закінчення академії (в 1901 р.) О. Кошиць незабаром переїхав до Ставрополя на Кавказі, де проживав тоді талановитий диригент-композитор В. Д. Беневський, учитель відомого майстра хорового мистецтва професора К. К. Пігрова. Дружба і листування з В. Д. Беневським тривали все життя  аж до його
смерті (в 1930 р.). Велике обдарування О. А. Кошиця не могло пройти повз увагу класика української музики  М. В. Лисенка, з яким О. Кошиць познайомився ще в 1893 році, коли показував йому свої перші записи народних пісень. На пропозицію Кубанського відділу Російського Етнографічного Т-ва, М. В. Лисенко рекомендував свого талановитого учня для збирання та записування пісень на Кубані.
Під час трьох музично-етнографічних експедицій О. Кошиць зібрав і записав понад 500 козацьких, українських та інших пісень, за що в 1907 році одержав золоту медаль на етнографічній виставці в Катеринодарі (тепер — Краснодар).
З 1904 року О. Кошиць — викладач співів різних учбових закладів м. Києва та керівник хору Музично-драматичної школи М. В. Лисенка. В 1905—1906 рр він разом з Лисенком керує хором філармонічного т-ва «Боян». В 1906 році О. Кошиць разом з К. Стеценком, В. Кривусівим та К. Гончаром сам вступає учнем до школи Лисенка по класу композиції.
В 1908 р. О. Кошиць почав керувати хором студентів Київського університету. Як згадує Олександр Антонович у своїх спогадах, на конкурсі хорів у міському оперному театрі в 1909 р. він одержав перший приз від публіки.
Слава про талановитого диригента зростала з кожним днем. Чим далі, виразнішим стає його громадське обличчя. Він часто виступає з хорами в залі купецького зібрання (тепер  Колонний зал Київської державної філармонії), пропагуючи твори Лисенка, • Стеценка, Леонтовича, Ступницького, Демуцького та інших українських композиторів, а також твори російських і західно-європейських класиків.
Виступи О. Кошиця з українськими піснями, веснянками, колядками, концертами під час шевченківських днів завжди перетворювались на велике свято української музичної культури.
В листі до Г. І. Маркевича в Полтаву М. В. Лисенко в 1910 р. писав, що Кошиць є «...здібний, талановитий чоловік... Він состоїть диригентом хору Київського університету і роз’їздить з ним по різних містах, збираючи з концертів гроші в касу бідних студентів. Розвідки його мають добру вартість. Він дуже добре керує хорами...»
Висока оцінка здібностей О. Кошиця самим М. В. Лисенком, якнайкраще свідчить про великий талант молодого диригента. В 1911 р. О. Кошиця запрошено керувати хором імператорського музичного училища, а в 1912 р. він починає працювати головним диригентом у театрі М. К. Садовського, не залишаючи концертної діяльності для широкої громадськості. В 1913 р., коли відкрилася Київська консерваторія, О. Кошиця запрошують на посаду викладача по класу хорового співу. В цьому ж році він став на чолі хору Вищих жіночих курсів. В 1914 р. хор курсисток об’єднується з хором студентів університету і таким чином в Києві утворюється мішаний студентський хор, що існував аж до 1918 року. В 1916 році вже славнозвісного О. Кошиця запрошують диригентом і хормейстром Київської опери. Атмосфера, що панувала тоді в Київському російському оперному театрі, прийшлася йому не До душі, і попрацювавши один сезон, він залишає роботу в опері.

В цей же період Олександр Антонович провадить активну композиторську діяльність, працюючи, головним чином, в галузі художньої обробки українських народних пісень.
Приватне видавництво Леона Ідзиковського вида,ло чимало українських народних пісень в його обробці, і деякі з них були записані на грамофонні пластинки, які користувались великим попитом у населення.
Ще з 1912 року прогресивна громадськість України виношувала ідею показу за кордоном нашого дорогоцінного скарбу  української народної пісні, пославши туди хорову капелу під керівництвом О. Кошиця. За відсутністю потрібних коштів та в зв’язку з першою світовою війною втілити в життя цю ідею не було ніякої змоги.
Після Лютневої революції знову почалась кампанія за здійснення цієї ідеїале через несприятливу політичну ситуацію, що створилася тоді на Україні, підготувати таку подорож не вдалося. Пізніше, ідею посилки українського хору за кордон підхопили проводирі Директорії, маючи на увазі використати її в своїх буржуазно-націоналістичних цілях.
Отже, вирушив за кордон український хор із Києва на початку 1919 р. на чолі з українським композитором К. Г. Стеценком та композитором  диригентом О. А. Кошицем ще до встановлення Радянської влади в Києві, до приходу на Правобережжя щорсівських полків. Хор за кордоном кілька разів переформовувався і змінював назву; склад його налічував від 75 до 35 виконавців. Зі своїм хором О. Кошиць об’їздив усю Європу та Америку, потрясаючи слухачів незрівняною красою української пісні неперевершеним виконанням її. Надзвичайний успіх скрізь супроводжував концерти хору, що викликало цілу зливу чудових рецензій найвидатніших музичних критиків усіх країн. Це був перший достойний показ української народної пісні перед народами світу. І в цьому велика заслуга О. А. Кошиця.
Пісні в обробці О. Кошиця видавались за кордоном кілька разів і розійшлися в десятках тисяч примірників як на українській так і на англійській мовах. Український університет у Празі (Чехословаччина) в 1936 році присудив Кошицеві вчену ступінь — почесного доктора філософії, що свідчить про той великий авторитет, який здобув він у всьому світі.
Не зважаючи на складність ситуації, в якій опинився за кордоном Олександр Кошиць, він у своїх листах та висловлюваннях постає перед нами як вірний син українського народу, як патріот своєї Батьківщини. Все своє життя він мріяв повернутися в Радянський Союз, на Україну. Незрівнянний майстер хорового мистецтва, невтомний пропагандист української народної пісні і пісень народів світу, О. А. Кошиць був разом з тим непримиренним борцем проти всякої модерністичної рутини в музиці. його багата творча спадщина має велике загально-народне значення і тому повинна ввійти до золотого фонду української музичної культури.
В упорядкованому нами збірнику ми подаємо 35 вибраних українських народних пісень різного характеру для мішаного складу хору. Готуючи до видання цей збірник, ми не ставили завданням добір пісень за хронологією опрацювання, чи за територіальною ознакою запису, або розташування їх за певною тематикою.
Використавши творчий доробок Олександра Антоновича, що був у нашому розпорядженні, ми вибрали ті пісні, що здалися нам найбільш цікавими, що контрастують між собою і можуть бути з успіхом використані як професіональними так і самодіяльними хорами на Україні та в цілому Радянському Союзі.

Аранжируючи н.ародні пісні, О. Кошиць широко використовував свої знання і досвід музичного етнографа, глибоко проникаючи в сферу пісенного фольклору. І тому відмінною особливістю його обробок є те, що в них він зумів зберегти глибоку мудрість простоти, при активнотворчому підході до перлин народної творчості. Ця сфера діяльності О. А. Кошиця має бути окремою темою при дослідженні його музичної спадщини. Але зараз можна сказати лише те, що незрівнянний інтерпретатор народної пісні — О. Кошиць виробив свій стиль, свої принципи обробки народних пісень. Створення одного, а то й двох варіантів пісні майже ніколи не задовольняли Олександра Антоновича (особливо в більш зрілому віці). Багата і різноманітна тематика народних пісень та надзвичайно тонке розуміння їх змісту, при невичерпній творчій фантазії, завжди викликали в Олександра Антоновича потребу якщо не гармонізувати, то виконувати майже кожний куплет по іншому.
Отже, й до обробки пісень він підхоДив не тільки як композитор, але в першу чергу як диригент, як тонкий виконавець їх. Він добре собі уявляв: у якому куплеті і в якому місці, якими художніми засобами треба скористатись, щоб підкреслити яки-йсь голос, чи певну частину мелодійної лінії, чи важливе слово, щоб якось одтікити характер окремих фраз і речень та, взагалі, якнайкраще розкрити образ не тільки пісні в цілому, але й гранично розкрити зміст кожного куплету зокрема.
З приводу цього О. Кошиць писав: «Пісня — музичне оповідання про те, чиінше, а тому вона містить в собі всі елементи драми. А через те композитор повинен розробляти її по куплетах в низку музичних картин. Це єдиний певний спосіб виявлення всього сюжету. А те не тільки можливе, але ж і необхідне й важливе, бо народна пісня, як продукт творчості колективної містить в собі стільки драматичного матеріалу, що в дійсності вона не може бути повністю вичерпанаї». Прикладом багатоваріантності можуть бути такі пісні, вміщені в збірнику: «Про Байду», «Щигликове весілля», «Журавель», «Гей, ой у полі та криниця безодня», «Ой, піду по коліна в лободу» та ін.
Значну кількість пісень у збірнику ми подаємо в супроводі фортепіано, тобто в такому вигляді, в якому вони були колись написані і видані О. А. Кошицем.
В той час майже всі композитори вважали за потрібне подавати народні пісні в хоровій обробці в супроводі фортепіано, навіть коли це не викликалося необхідністю.
О. А. Кошиць, віддаючи належне традиції, мав про те свою власну думку. Він писав: «...Пісня має самодостатню красу, а тому ніяких прикрас акомпанементу вона не потребує. Пісню треба будувати а-капела. Як жолудь, вона містить в собі всі ознаки пишного кучерявого дуба, котрого повинен виростити композитор. Гармонійний уклад пісні, так само, як і контрапункту, треба брати з самої пісні, з її власних елементів, бо в противному разі вона буде одягнена чужу одежу...»
Великий знавець української народної творчості О. Кошиць, аранжируючи пісні, не «одягав їх у чужу одежу», а написав так, що їх можна виконувати а-ка-,пела, не зважаючи на приписаний до них фортепіанний супровід.
Народний артист Союзу РСР, професор
ОЛ. МІНЬКІВСЬКИЙ

СОДЕРЖАНИЕ 
ЗМІСТ

Стор.
ВІД УПОРЯДНИКА 
ЗАШУМІЛА ЛІЩИНОНЬКА 
ДЕ Б Я, ДЕ Б Я ІЗ ДОСАДОНЬКИ ПІШЛА 
ОЙ НА ГОРІ ПШЕНИЧЕНЬКА 
СВІТИ, СВІТИ, МІСЯЦЮ 
ОЙ У ПОЛІ НИВКА 
ВСІ ЗІРОЧКИ ДО КУПОЧКИ 
ОЙ БОЧЕЧКА, БОЧЕЧКА ДУБОВАЯ 
ЩИГЛИКОВЕ ВЕСІЛЛЯ 
ОЙ І СЮДИ ГОРА 
ПІСНЯ ПРО БАЙДУ 
ДВІ ПІСНІ «ЖУРБА» І «КОСИВ КОЗАК СІНО» 
НА ВУЛИЦІ СКРИПКА ГРАЄ , 
ОЙ ХОДИТЬ СОН КОЛО ВІКОН 
ЖУРАВЕЛЬ 
ГЕЙ, ОЙ У ПОЛІ ТА КРИНИЦЯ БЕЗОДНЯ 
ОЙ ПІДУ ПО КОЛІНА В ЛОБОДУ 
ВИЙДИ, ГРИЦЮ, НА ВУЛИЦЮ 
ОХ, І ЗІЙДИ, ЗІЙДИ ти, ЗІРОНЬКО 
ОЙ ПОЇХАВ САВРАДИМ 
ПОСОХ, ПОВ’ЯВ ТА ЛЮБИСТОЧОК 
ОЙ ПРЯЛА Б Я КУДЕЛИЦЮ 
ОЙ, ГАНДЗЮ МИЛОСТИВА 
ГЕЙ, ОЙ ПІДУ Я В ЛІСОЧОК 
ПРО ХАРЬКА 
КОЗАК ТА ДЗЮБА 
ОЙ ПІДУ Я ПО ДОБРІЙ ПОРОШІ 
КОЛОМИЙКА 
ЗАПИВ ЧУМАК, ЗАПИВ БУРЛАК 
ПОЗА ЯРОМ БРАЛА ДІВЧИНА ЛЬОН 
ЧЕНЧИК 
ГЕЙ, Я КОЗАК З УКРАЇНИ

СКАЧАТЬ Pdf

СКАЧАТЬ DjVu